Юрій Леськів: “У США зал двічі аплодував редакційній комісії “Альманаху 100-ліття Пласту”

Минулого тижня заступник міського голови, пластун сеньйор Юрій Леськів побував у Сполучених Штатах Америки, де брав участь у всесвітньому з’їзді пластунів – 18 Зборах Конференції Українських Пластових Організацій (КУПО).

– Юрію, як Ви потрапили за океан? До речі, вже не вперше…

– У 18 Зборах КУПО взяв участь на запрошення Головного Проводу Пласту. На таких форумах буваю з 2000-го року. Ці збори проводяться кожних три роки. Оскільки до складу КУПО входять дев’ять країн, зазвичай заходи почергово проводяться у різних куточках світу. Як правило, до 2000-го – у США та Канаді. Тричі поспіль – у  2000-му, 2003-му та 2006-му роках відбувалися у Києві, а в 2009 р. літав до Канади, у Торонто.

Попередньо, був делегатом Зборів КУПО, а цьогоріч отримав запрошення в якості гостя форуму, який проходив у штаті Нью-Джерсі (м. Виппані, неподалік Нью-Йорка). На форумі підбито підсумки відзначення 100-ліття нашої організації в різних країнах світу. Один з важливих моментів – вихід у світ “Альманаху 100-ліття Пласту”. Мене запросили як головного редактора цього видання.

 – Отож до Штатів летіли у складі делегації від України?

– Так. Вона налічувала майже два десятки пластунів з різних куточків країни. Приємно, що наші терени представляв також рудківчанин, активний пластун і  депутат районної ради Іван Спринь. До складу делегації увійшли також декілька львівських пластунів.

– Звісно, на таких форумах обирають керівництво чи, як кажуть у Пласті, Головний Провід. Перед нашим інтерв’ю переглянула інформацію на сайті Пласту. Зустріла знайомі прізвища…

– Мені дуже приємно, що наш краянин Іван Спринь увійшов до складу Головної Пластової Булави. Адже належимо до одного пластового куреня – “Сіроманці”. Він відповідатиме за виховний напрямок у роботі з дітьми юнацького віку у країнах, які входять до складу КУПО. Це – велике визнання і високий ступінь довіри в Пласті. Ще один наш “сіроманець” з Тернополя – Сергій Юзик куруватиме видавничу справу та інформаційний напрямок. Я гордий за них.

Напевно, на Пластовому порталі ви читали і про вступну промову Начального Пластуна д-ра Любомира Романківа, який декілька років тому відвідував і Самбір. Він теж з далеких 50-х років належить до “Сіроманців”. Ця промова була надихаючою до праці, з чітким баченням майбутнього розвитку організації у країнах світу.

– А як сприйняли в діаспорі  вихід “Альманаху…”?

– Дуже позитивно. Це – ґрунтовна праця з історії нашої організації, яку протягом 100 літ творили тисячі людей в Україні, а також у різних краях, на різних континентах.  Доповідав про відзначення 100-ліття Пласту голова оргкомітету святкування Орест Джулинський з Канади. При згадці про вихід у світ “Альманаху…” зал двічі аплодував голові редакційної комісії цього видання Ярославі Рубель з Нью-Йорка, яка стала ініціатором цього творчого проекту, а також усім, хто увійшов до складу згаданої комісії. Для мене це був приємний момент.  Адже у виході в світ фундаментальної книги з історії Пласту є і моя скромна лепта.

В оселях пластунів, яких відвідав, вже є “Альманах…”. Він, до речі, чи не в кожному пластовому осередку США. Зрештою, не тільки в Америці, але й у Канаді, Австралії та Аргентині, на європейському континенті.

– Наскільки подія – 18 Збори КУПО – стала помітною для ЗМІ?

– Вона широко висвітлена засобами масової інформації. Зокрема, пластуни побували в українській редакції Voice of America (“Голос Америки”), спілкувалися з журналісткою, дружиною Георгія Ґонґадзе – п. Мирославою.

– До речі, 6 червня, на День журналіста, Ви ще були в Америці…

– … Як журналіст, завжди по духу з вами. А цього дня разом із Сергієм Юзиком відвідали редакцію “Свободи” – найбільш читабельної газети в діаспорі, спілкувалися з головним редактором п. Ромою Гадзевич (теж пластункою з куреня “Ті, що греблі рвуть”). Газету заснованого о.Григорієм Грушкою у далекому 1893 році. Має багату і славну історію.

Чи то в Україні, чи в Америці журналістська душа – скрізь однакова. Водночас, ті ж проблеми, такі ж будні, як і в наших газетярів.

– Часто можна почути про діаспору, що легше любити Україну на відстані…

– Спілкуюся з людьми, які в другому-третьому поколінні народжені в Америці. Так, це є їхня батьківщина. Пластуни діаспори люблять і шанують країни, в яких народилися, настільки ж  живуть і Україною. Тугу за батьківською землею не можна передати словами. Вони не тільки люблять Україну на відстані, вони інвестують у виховання молоді сили, всі можливі ресурси, щоби в нашій країні побудувати громадянське суспільство, аби ми наблизилися до того світу, в якому живуть вони. Живуть у достатку, але, на жаль, не на землі своїх предків. Бо вимушено полишили Україну в час радянської окупації. Українці діаспори давно могли б стати такими, як так звана нова хвиля, – цікавитися заробітком і побутовими проблемами, перейти на англійську… Але вони їдуть в Україну на пластові табори, допомагають спорядженням, методичними напрацюваннями, літературою. Прагнуть, аби їхня рідна земля, майбутні громадяни ставали щоразу кращими, могли гідно репрезентувати Україну назовні.

– Мабуть, відвідали пам’ятні місця?

– За час цієї короткої мандрівки вдалося відвідати деякі місця так званої української Америки.

Для українців діаспори Саут-Баунд-Брук має особливе значення. Тут міститься духовний центр українського православ’я в Америці, своєрідний “український Єрусалим”. Названий ім’ям апостола Андрія Первозванного – це не просто українські цвинтар і церква, а цілий церковно-меморіальний комплекс, яким займався до кінця життя Митрополит Мстислав, ієрарх Української автокефальної православної церкви у США, – згодом Патріарх Київський і всієї України.

У крипті храму св. Андрія Первозванного спочиває з 1993 року тіло Патріарха-основоположника, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де понад шість тисяч могил відомих українських діячів: політиків, державотворців, вчених, служителів церкви, письменників, художників, меценатів, музикантів. Серед них – чимало пластунів. Ми – члени української делегації разом з головою Пласту США Христиною Кохан – вшанували пам’ять про них. Звичайно, поклонилися і могилі одного з Начальних Пластунів Юрія Старосольського, якого теж поховано у Саут-Баунд-Бруку.

У Нью-Йорку відвідали Український музей, в якому оглянули чудову виставку сучасного декоративного та прикладного мистецтва “Виходячи з традиції” митців з України і США,  побачили Українську католицьку школу св. Юра, відвідали місцеву Пластову домівку, розташовану у просторому приміщенні, помолилися у церкві св. Юра, скуштували вареників і борщу у створеному українцями Нью-Йорка “Ukrainian east village restaurant”.

Приємно було відчути, що українці США живуть повноцінним духовним, культурним, громадським та професійним життям, зберігають пам’ять про родинне коріння, землю, на якій народилися чи з якої походять предки.

– Яке враження загалом справила Америка?

– Дуже важко сформувати враження про США лише за п’ять днів. Однак країна надзвичайно цікава. Нью-Йорк – місто, “вбране” у бетон і скло, висота будівель вражає. Однак поруч з цим вулиці достатньо зелені: ошатні деревця, кущі, квіти…  На околицях мегаполісу теж чудова природа, багато насаджень, всюди чисто,  акуратно вистрижені “килими” трави.

І ще одне відчуття, яке з’являється одразу ж, – у цій країні все і всі працюють як єдиний відлагоджений механізм, і громадяни є гордими за свою країну. Про це говорить хоча б те, що поруч чи не з кожним меншим чи більшим приватним будинком на щоглі – державний прапор.

«Новини Самбора», ч. 43, 18.06.2013 р.

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові для заповнення поля помічені *

Залишити коментар