Видавничі проекти
Мабуть, ніякі події в житті людини не відбуваються просто так, без смислу. Часом проходить багато років, чи навіть десятиліть, які стирають з пам’яті подробиці, натомість залишаючи в споминах лише емоційний відгомін, яскраві фрагменти і світлий сум — такий собі альбом з минулого. Але часом життя дає нагоду ніби знову пережити ці моменти.
Колись давно, скільки себе пам’ятаю, щороку 2-го серпня, на Іллі, я разом з бабусею, а частіше з тіткою (бабусиною сестрою), ходили ми на прощу до Залісець. Це давнє волинське село, улюблене місце Раїни Могилянки, сестри митр. Петра Могили, заховалось поміж густо вкритих сливами і вишнями глибочезних ярів за кільканадцять кілометрів від Вишнівця. Газети чи телебачення його часто називають українським Ватиканом, бо багато хто з понад двох сотень священиків, вихідців із Залісець, приїжджають саме в цей час на батьківщину. Щороку, 2-го серпня, на Іллі, в Залісцях відбувається урочисте вшанування образу Матері Божої Ченстоховської, чудесне оновлення якого сталося у 1928 р.
Виходили ми з Почаєва заночі, а на світанку переходили Ікву, (оспівану Шевченком і Словацьким), вкутану ранковими туманами, піднімались на стрімку гору і вже серед росянистих полів стиглої пшениці чи жита зустрічали сонце.
Приходили ще до служби, а тому часто йшли відразу на старий цвинтар, де мандрівні художники продавали ікони, а місцеві майстри гончарі чи різьбярі — глиняні іграшки, півників, баранців, дерев’яні сопілки, свищики, різноманітні солодощі. І хоч я мав вдома вдосталь різноманітних іграшок, ті, що тут продавались, були якісь зовсім не такі.
Прочани поспішали придбати вподобаний образ (а за Союзу придбати образи чи якусь духовну літературу було дуже складно), бо скоро могли з’явитись міліціянти і кагебісти і все це розігнати. Слідкували міліціянти і за мандрівними проповідниками, сліпими дідусями, які сходились на прощу. Але тих ховали поміж себе у натовпі люди. Слідкували і за священиками, особливо за о.Савою, монахом, настоятелем місцевого храму, який втішався великим авторитетом і повагою серед народу. Після Служби Божої, Хресного ходу, покроплені свяченою водою, отримавши благословення старенького о.Сави, ми повертались додому…
Мабуть років зо тридцять я не був у Залісцях. Все якось не складалося. А тому, коли мій давній друг і хрещений батького мого Максима якось сказав, що редагує матеріали про церкву у Залісцях, які збирає теперішній парафіяльний священик, і йому потрібна допомога, я відразу ж погодився.
Від задуму до результату — чотири роки роботи. Спочатку планувалось видати невеличку книжку, радше брошуру, з чорно-білими фотографіями. Дякувати Богу, маємо 184-сторінкову книгу А4 формату. Повноколірний фотоальбом про надзвичайно цікаву і багату історію та теперішнє життя місцевої парафії, настоятелів Свято-Покровського храму, список яких дослідили до середини XVIII ст., архієреїв, які в різні роки побували і служили в Залісцях. Це перше в Україні видання такого плану про звичайний сільський храм у віддаленому волинському селі.
Крім концепції, редагування та досліджень я здійснив і художнє оформлення книги. Роботи було надзвичайно багато, деякі фото доводилось ретушувати по декілька вечорів, а часом переробляти по-новому цілі розділи, щось міняти, додавати, (бо старші мешканці Залісець спочатку боялись давати старі фото, листи, думаючи, що їх вже не повернуть, але коли ми все акуратно відсканувавши, повертали, — і потік матеріалу не припинявся майже до моменту виготовлення плівок). Але у мене залишився гарний спогад про цей проект. Вдивляючись в обличчя людей на старих фотографіях (а багато кого я добре пам’ятаю), я ніби знову повернувся у кінець 70-х, у Залісці, а разом і в своє, сповнене цікавих історій і пригод дитинство.
Вовк Сергій Юзик, СМ