Мрії збуваються або мандри Сіроманця по Шрі-ланці

У мене в дитинстві над ліжком досить довго висіла карта світу, така велика, на пів стіни. Іноді вдивлявся в неї, вичитував різні цікаві назви, міряв відстані. І десь підсвідомо мріяв звичайно поїздити по світу.

Трохи згодом Пласт і приналежність ще до кількох організацій дали мені можливість побачити світ. Але в дитинстві мріяв про трохи інше – просто взяти і поїхати у невідому країну без жодної іншої мети окрім мандрів.

Так от, повноцінно реалізувати мені вдалося такі мандри нещодавно по Шрі-ланці, острову в Індійському океані, відомому нам усім по чаю, який (сподіваюся) ми в більшості своїй п’ємо – “цейлонський” маю на увазі.

Перебував я там аж 6 днів, звичайно, без жодних туроператорів, гідів і традиційних курортних вигод, але у приємному товаристві. Отож мандрували ми вдвох, маючи при собі з «орієнтирів» лише карту, путівник і іноді користувалися інтернетом, а в деталях орієнтувалися більше на поради місцевих. Метою було подивитися країну, слонів, чайні плантації і покупатися в Індійському океані. Але так, щоб нікуди не поспішати і ні від кого не залежати.

Що найбільше вразило у країні, так це напевно самі ланкійці – зовсім інший народ, з іншим світоглядом і життєвими потребами. Дуже доброзичливі і уважні до гостей, хоча у туристичних місцевостях охочі до матеріальної наживи на приїжджих. Зважаючи, що туризм в цій країні поряд з агровиробництвом є найбільшими складовими економіки, це не дивно. Одразу з аеропорту ми заїхали у глиб країни і потрапили у провінційні міста і селища. Дуже скоро відчули на собі, що таке бути єдиними людьми іншої раси серед місцевих – на тебе постійно звертають увагу, пропонують підвезти (іноді туди, куди тобі не треба).

Звичайно, слони – це особливість. Трохи задрімав у таксі, поки їхали трасою з аеропорту, відкриваю очі, а поряд з моїм відчиненим вікном проходить слон (це ми його обганяли на дорозі). Маленькі слоненята дуже прикольні, особливо коли бачили їхню купіль в річці.

Доброзичливість місцевого населення відчули у перший же вечір, коли шукали помешкання для ночівлі у Канді – історичному місті у центрі острова. Гест-хаус, порекомендований нам у туристичному центрі, виявився власним будинком місцевого юриста, який здає кілька кімнат туристам. Його дружина нас дуже тепло і радісно прийняла, пригостила чаєм. Умови дуже добрі за помірно невеликі гроші (як потім виявилося, це було найкраще співвідношення за ціною/якістю за весь час подорожі). Потім завдяки власнику ми знайшли адекватного англомовного водія, який нас 2 дні возив по туристичних пам’ятках гірської частини Цейлону.

Місцеві дороги – це ще одне джерело неймовірних вражень. Рух правосторонній, правил на дорогах майже немає (окрім столиці), хто гучніше посигналить, той і має перевагу. Швидкості не дуже високі, але через велику завантаженість доріг, водії їздять дуже нерівномірно, в автобусах треба реально міцно триматися за поручні. Покриття доріг ідеальне навіть на другорядних трасах, всюди є розмітка. Можливо саме це компенсує відсутність правил на дорогах, бо за весь час мені жодного разу не довелося бачити найменшої аварії. Найпопулярніший громадський транспорт – довгі великі автобуси, які їздять з відкритими дверима і іноді виходити або заходити потрібно на ходу. З приватного транспорту виділяються “тук-туки” – маленькі триколісні моторолери, які в більшості свої слугують для місцевих за економ-таксі. Власники таких “тук-туків” готові везти туристів хоч по всьому острову і катати хоч цілий день, хоч 200 метрів. Вартість коливається від 100-200 рупій (орієнтовно 5-10 грн.) до безкінечності – якщо не хочеш переплачувати, потрібно торгуватися і іноді вдається збити ціну вдвічі а то і втричі. Взагалі життя на Шрі-ланці досить дешеве у порівнянні з Україною.

Цікавими на Шрі-ланці видалися історичні пам’ятки, зокрема Сігірія – залишки древнього міста, яке було частково побудовано на великій відвисній скелі, яка здіймається посеред рівного поля. На неї варто було витратити цілих півдня під пекучим сонцем – унікальне саме по собі місце, де дивуєшся, як люди без механічних приладів могли побудувати таке на відвисній скелі.

Дуже пізнавальною була екскурсія на чайну фабрику. Та, де ми були, працює вже майже 2 століття, а технологія і устаткування майже не змінилися за цей час.

Звичайно, вражали пальми, бамбуки, безліч різноманітних фруктів, яких навіть назви не знаєш. Особливо цікаві храми із золотими статуями Будди у величезній кількості. Вхід у храми тільки босоніж.

Передостанній день ми провели на східному узбережжі Індійського океану, також трохи спостерігали як місцеві ловлять рибу сітями, а останній день присвятили огляду столиці – Коломбо. У порівнянні з усією іншою країною Коломбо видалося цілком європейським містом і майже нічим не вразило. Історичний центр з палацами і парками побудований здебільшого англійським колоністами, а сучасний являє собою кілька кварталів з хмарочосами.

Добре, що відвідини столиці ми лишили на останній день, бо таким чином відчули повноцінне життя країни зсередини, проїхавши її з заходу на схід, оминаючи популярні туристичні центри і курорти. Зрештою, за 6 днів всю країну подивитися важко, тому напевно там лишилося ще багато чого цікавого, але для загального ознайомлення цілком достатньо і тижня!

Вовк  Дмитро Колесник, СМ