Перш ніж себе назвати водієм, треба немало кілометрів наїздити. Перш ніж назватися альпіністом – треба немало налазитись. Отримавши в квітні минулого року «значок» «Альпініст України», в мене було відчуття заочно отриманого диплому. Потім довелося далеко не один маршрут сходити, аби отримані знання набули ще і розуміння, та, зрештою, повкладалися в голові на свої логічні місця.
Кримські гори – чудове місце для вдосконалення техніки сходжень. Попри те, що гори не високі, клімат люксовий, підхід під маршрут коротенький, а самі маршрути вирізняються складністю лазіння. Що власне і вимагає хорошого скелелазіння та техніки альпінізму.
Їдучи в Крим, амбітних планів не ставив. Сходити декілька маршрутів складності 2А – 2Б, ну і під кінець, як вийде – одну 3А чи 3Б… (Розрізняють одинадцять категорій складності маршрутів: 1Б, 2А, 2Б, 3А, 3Б, 4А, 4Б, 5А, 5Б, 6А, 6Б). Проте, як це часто буває, на місці плани змінилися. В сторону складніших маршрутів. І це добре, адже все таки показало, що за рік я покращив своє лазання, і, звісно, здобув новий цінний досвід. Отож, загалом 5 маршрутів відкрилися: (перший в сезоні) 2А (красивий маршрут «Гребнєвая двойка»), потім так потрібні для кваліфікації 3Б та 3А («хАчу» та «Сестри Зайцеви»), та на завершення дві «двійочки Б» – «Ліва двойка» та «Мучача».
На відміну від попереднього року в Криму, більшість із цих маршрутів «непробиті», тобто вбитих гаків для страховки зустрічається вкрай мало. Що робить їх ще більш «альпіністичними». Для страховки використовувались свої елементи – френди та закладки, що знову ж таки позитивно відзначилось на здобутому досвіді.
Поїздкою надзвичайно задоволений. Це був безцінний та такий потрібний досвід. Тішить, що ключові моменти маршрутів вдалося пройти першим – із т.з. нижньою страховкою. Ну і на кінець – щиро вірю, що отриманий досвід та знання вдасться використати і для користі нашого куреня, патроном якого є людина, любов’ю якого і був альпінізм.
Вовк Петро Борис, СМ
Фото автора
