15-16 травня троє Підкарпатських сіроманців вирішили трохи помандрувати. Були це Юрко Леськів, Мар’ян Винар та Іван Спринь. Згідно з маршрутом, ми мали оглянути околиці фортеці Тустань – древнього і цікавого місця, куди вже два роки поспіль мандрують учасники «Вовчої Школи». Отже, в п’ятницю, 15 травня, ми рано-вранці приїхали до Дрогобича, аби звідти добратись до Східниці, звідки й мали розпочати мандрівку.
Одразу скажу, що Бог нам допомагав протягом всієї мандрівки, бо дивовижним чином вдавалося встигати і на автобуси, і здійснювати складні переходи, і погода сприяла. Встигнувши на першу ранню маршрутку до Східниці, ми доволі швидко добралися на початкову точку мандрівки. Зі Східниці ми потрапили в с. Підгородці, де познайомились з представниками сільського самоврядування. Секретар сільської ради нам порадила оглянути околиці села. До слова, до складу Підгородцівської сільської ради входять три села: Підгородці, Урич і Сопіт. Послухавши поради місцевих жителів, ми вирушили на оглядини гарних місць для «ВШ». По дорозі нам зустрівся цікавий дід, який розповів: «На віддалі одного кілометра побачите поважне місце: хрест, поставлений на честь УПА, криничку і чудові краєвиди». Ми чимдуж помчали до такого цікавого місця.. Та – «лихо»: ні за один, ні за два, ні за 5 км ми нічого не знайшли. Вже потім по карті визначили, що завдяки дідовим порадам нам мало бракувало дійти до г. Парашка! Так і не знайшовши хреста, ми змушені були повернутись назад. Дід Іван («Сусанін?») 🙂 також нам розповів про ведмедів, які лазять на дикі яблуні і трясуть яблука. Всю мандрівку ми зі сміхом згадували і тих дивних ведмедів, і «один кілометр».
Оглянувши околиці села Підгородці ми ствердили, що гарного місця під табір тут не знайти, хоча і краєвиди чудові. Вирішили заночувати десь неподалік села і вранці вирушити до Урича. І тут нам знову пощастило! Зателефонував Тарас Олійник і сказав, що хоче приєднатись до нашого товариства. Вже за дві години Тарас на авто приїхав з Трускавця до Підгородців і ми, закинувши наплічники в багажник, попрямували на Урич. Там нас чекали ще довгі блукання у пошуках місця, ми оглянули всі галявини і таки знайшли її – майбутню таборову площу “ВШ”. Яка вона? Це – ексклюзив, і учасники цьогорічної «Вовчої Школи» побачать його вже коли приїдуть безпосередньо на табір! Ми довго не могли повірити, що нам у пошуках так пощастило…
Попрощавшись з Тарасом, який мав ще багато справ у Трускавці, ми залишилися ночувати на новому місці.
Вранці ми вирішили оглянути всі околиці і скелі фортеці Тустань. Залишивши Мар’яна Винара на чергуванні біля намету, ми з Юрком вирушили непрохідними хащами Національного парку «Сколівські Бескиди». Нам відкрилися чудові краєвиди, в лісі ми побачили косулю, яка граційно від нас втекла. Ми оглянули всі навколишні скелі.
Після оглядин Урича наша група ударними темпами вирушила у напрямку Східниці і за рекордний час добралася до маршрутки, яка довезла нас спершу в Борислав, а потім і в Дрогобич. Так закінчилася нетривала мандрівка. За нашими підрахунками, за два дні ми подолали близько 50 км гірських стежок, вивчили всі околиці Тустані, ну і народилися нові жарти про «1 км».
Трохи більше цікавої та пізнавальної інформації про фортецю Тустань можна знайти тут:
Куцохвостий Іван Спринь, СМ
