Вже доброю традицією для учасників «Вовчої Школи-2009» стали сезонні зустрічі. Після «Осіннього Вовковию», який відбувсь у вересні минулого року, не пройшло і півроку, а учасники знову виявили ініціативу, щоби зустрітись у тісному колі.
Все почалося з того, що член підстаршини табору Софійка Гарбузюк, а також його учасники Віталій Дутка, Назар Кудлик та Наталка Медвідь, беручи участь у вечорі бардів, присвяченому бою під Крутами, вирішили відвідати Самбір. А згодом, після короткотривалих роздумів, Наталя подала ідею сконтактуватися з усіма іншими учасниками «ВШ-2009» і зустрітися на місці першого знайомства. Ось так і народилася шалена, на перший погляд може й безглузда ідея. Напревеликий жаль, організаторам не вдалось усіх повідомити про цю зустріч, оскільки ідея виникла дуже неочікувано і у нас залишалося дуже мало часу, а ще – не всі повідомлені знайшли час для того, щоби взяти участь у такій мандрівці.
Зустрівшись на вокзалі у Львові, ми одразу ж вирушили в дорогу. По прибутті у Місто срібного оленя (так ще називають Самбір) нас привітно зустріла виховниця «ВШ» Ксеня Родняк, яка запропонувала прогулянку містом. Біля ратуші нас очікувала Марічка Карабін.
Древній Самбір нас зустрів своєю красою і затишком. Після ознайомленням з містом, ми вирішили посмакувати легендарного самбірського морозива. Згодом ми дружнім товариством увійшли до ратуші. Після прогулянки нічним містом, веселих забав та розваг ми вирушили на нічліг в оселю Марічки, яка гостинно погодилася нас прийняти.
Ми, звичайно, розуміли, що це – ще не кінець забави, але ніхто навіть не здогадувався, що цей «кінець» настане біля четвертої ранку, коли ми, добряче насміявшись і поспілкувавшись від душі, втомлені, поснемо. Ми поспівали і згадали, як чудово це було на ватрах «Вовчої Школи». Після цього Наталя запропонувала побавитися у гру, яка називається «UNO». Коли сонячне проміння почало стукати у шибку, ми прокинулись і нас вже чекала ранкова порція позитиву. Після дуже смачного сніданку, який приготувала мама Марічки (за що ми їй дуже вдячні), ми зібрали речі і знову помандрували містом. Не змінюючи традиції, знову пішли до ратуші, а звідти попрямували на самбірський стадіон, де зустріли Андрія Леськіва. Коли його побачили, одразу ж згадалися перші рядки пісні : «Одного разу я пішов у зоопарк… 🙂 ». Після короткої, але дружньої розмови довелося розпрощатися, адже Андрій поспішав. Опісля ми влаштували «рейд із винищення морозива у самбірських кафе», в процесі якого зустріли Юрка Леськіва. Цій дивній випадковості були раді всі учасники. Після того нам зателефонували старосамбірські дівчата – учасниці минулорічної «Вовчої школи» Юля Катинська та Юля Сидір, які приїхали на зустріч. Вже разом з ними ми повернулись у кафе і показали, як бавитись «UNO». Цією грою захопилися усі. Однак все хороше колись закінчується. Так сталось і цього разу. Настав момент розлуки і повернення додому, але в серцях ще довго жеврітиме вогонь дружби, єдності та надії на подальшу зустріч.
Аву-у-у!
Пл. уч. Назарій Кудлик,
пл. уч. Наталя Медвідь,
пл. розв. Віталій Яцишин.