7 – 17 липня 2009 р. поблизу с. Урич Сколівського району Львівської області відбувався окружний виховно – вишкільний табір “Вовча Школа”. Він проводиться з 2006 р. і загалом, його учасниками за весь період проведення стали більше 100 юнаків та юначок.
Організаторами табору виступили Львівська округа Пласту – НСОУ та 29 – ий курінь УСП “Сіроманці”. Учасниками табору були 32 юнаки та юначки з різних осередків Львівщини – зокрема, Львова, Нового Роздолу, Рудок, Самбора, Старого Самбора, Миколаєва, а також з далекої Америки – Детройту.
Місце проведення табору було обрано і пов’язане з таборовою легендою не випадково. Адже саме на терені сучасного Урича знаходиться група каменів – пісковиків (під назвами – Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб), які служили спершу, як язичницькі святилища для племен культури фракійського гальштату, а згодом, як фортеця білохорватських племен (ІХ ст.) і як стратегічний пункт лінії оборони Галицько – Волинського князівства (ХІІ – ХIV cт.).
Все тут пов’язано з історією нашого рідного краю: від наявних майже 300 петрогліфів на скелях до залишків оборонних стін доби Данила Галицького. Збережені пам’ятки культури наших предків допомагали учасникам табору глибше розуміти легенду табору, сприймати її своїм серцем.
“…Подихом тисячоліть віддають камінні глиби Урича, вкриті сотнями наскельних петрогліфів-символів. В них – світ гармонії природи з людиною, викарбуване послання від роду давнього, від цілих поколінь. Вогнище з глибини віків, полум’я праукраїнської цивілізації колись яскраво палало тут. Але рука нещира і темна щоразу більше зазіхала на цей карпатський світ гармонії та добра, і перетворилося прадавнє святилище – місце спілкування з Творцем Світу – в ОБОРОННУ СТІНУ: загороду, неприступну навіть для найбільшого зла. Ніяк не вдавалося здолати ворогу могутню твердиню. Тричі страшна чорна навала відскакувала немов камінець від оборонної глиби, бо на його шляху впевнено СТОЯЛО ТУТ військо – охорона Віри і Добра. Ось і твердиню назвали Тустань, бо ніхто так і не зміг зрушити з місця воїна руського, сильного тілом і душею, вправного і зарадного, справедливого і братерського…
Кажуть, воїнство Тустані – рать галицько-руська – на камені неприступному і на полі бранному образ вовчий приймало. Надщерблений меч і стріла дзвінка немов ікла врізалися у лави ворожі, розтинаючи їх і сіючи серед нападників жах. Кожен воїн нагадував ворогу хижака, у лігво якого жбурнули розпеченим залізом.
А оборонці твердині і справді намагалися наслідувати ВОВКІВ – незмінних володарів Карпат. Малих і юних нащадків своїх, немов вовченят, виховували під пекучим сонцем і дощем, у спразі та холоді. Різьбили їх витривалими, мужніми і твердими, немов скеля…».
Наш славний Каменяр Іван Франко, в далекому 1884 році писав про терени, на яких відбувався табір наступне: «Невеличке вбоге гірське сільце Уріч (або, як звуть його самі селяни, Уріче) належить до тих Богом і людьми забутих куточків світу, де, здається, ніколи не було і не буде якого-небудь живішого життя, руху. В повздовжній долині над малим потоком дрімає воно спокійно, сонне якесь, мрякою повите… А прецінь в лісистих проваллях на схід) того села, у величезних камінних «бовдах» якісь давні віки, якась старина дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди». З метою вивчення історії славного минулого, «вовченята» відбули прогулянку до музею с. Урич та відвідали фортецю Тустань.
Виховну працю на таборі очолював комендант пл.сен. Ю.Леськів, СМ який успішно проводить подібні табори вже більше 15 років. Виховниками гуртків юнаків були старші пластуни: члени куреня “Сіроманці” (Борис П., Лабінський П., Матвіїв Є., Чемеринський А. та ін), а виховниками юначок представники куренів “Степові відьми” та “Ті, що греблі рвуть”.
«Вовча Школа» ставить за мету вишколити добрих провідників юнацьких куренів, а тому створює повноцінні умови для виконання низки вимог ІІ проби УПЮ, а ще, перед участю у крайових таборах, дає можливість відчути смак спеціалізаційного пластування. За традицією «Сіроманців» та наслідуючи патрона куреня – альпініста, поета, пластуна Андрія Гарасевича, таборування відбувається з обов’язковими заняттями зі скелелазіння, а також з чималою кількістю творчих ділянок.
Впродовж табору, його учасники мали багато цікавих занять, які мали свою специфіку, пов’язану з легендою табору. Так, гутірка з техніки безпеки проводилася під назвою “Вовк обережний”, планування – “Задуми вовченят”, ватра знайомств “Вовки у Карпатах: легенда, що оживає”, вмілість ІІ пера – “Вовк зарадний”, таборовий спортивний турнір “Вовк спритний” та багато інших. Цікавими для учасників були зайняття з журналістики (з подальшим виготовленням гурткових газеток та підготовкою щоденних дописів гуртковими писарями), піонірки, сигналізації, астрономії, екології, вивчення карпатської фауни.
“….Збігав час, і ВОВЧЕНЯТА Тустані міцніли. Вони вже, немов ГОСТРОВУХИ потребували складнішої та більш витонченої науки володіння зброєю. А нею був не лише вірний меч, міцний щит і дзвінкий лук, але й справжні знання про землю прадавню, про рідне коріння. Тих, хто по-особливому був вправним в науці, зодягали у шати чорні, і знак вовчий вони могли носити на грудях. А свідком цьому був Острий Камінь…”.
На таборі було проведено Х Творчий літній фестиваль “Пісенний зорепад – 2009”, який цього року відзначав 10 – ту річницю з часу створення; свої акторські здібності учасники змогли виявити в часі постановки театралізованих дійств – казок “Червона шапочка”, “Королевич і залізний вовк”, “Вовк і семеро козенят”. Участь таборовиків в обрядовій ватрі “Ой, на Івана, ой на Купала…” сприяла вивченню народних традицій та обрядів, а повстанська ватра пригадала всім про те, що ще якихось півстоліття тому за нашу рідну землю йшла жорстока боротьба. Загалом, у мистецьких таборових ділянках кожен міг знайти щось цікаве для себе – адже спеціалізацій не бракувало: екібана, виготовлення виробів з глини, писанкарство, боді – арт (на тілі).
“…Говорять, молодий воїн Тустані знав кожну стежину карпатську, джерельце і яругу. Любив свою землю. Він і з каменем поводився, немов з живим, за що той є надійним оберегом. Невідомо, чи мав якесь спеціальне знаряддя для цього, але й вправно міг піднятися на будь-яку скелю Урицьку. Щоправда, при цьому часом гнітився, трохи лякаючись. Тим і нагадував молодого КУЦОХВОСТОГО, чим відрізнявся (зовсім небагато) від зрілих ВОЇНІВ-ВОВКІВ…”.
Табір представляв Пласт – НСОУ у відзначенні 65 – ої річниці з часу утворення Української Головної Визвольної Ради, яке святкувалося у с. Сприня, зокрема був на відкритті першої частини пам’ятного знаку. Таборовики стояли у почесній варті та були хорунжими – тримали державні прапори. На відкритті акції виступив комендант табору, станичний станиці Самбір пл.сен. Ю.Леськів, який розповів присутнім про участь пластунів у національно – визвольній боротьбі, їхню працю в УГВР; важливість сучасного Пласту, як соціально – значимої організації.
Урочистим акордом свята стало прийняття в Почесні члени станиці Самбір Пласту – НСОУ, тих громадян, які активно сприяють у становленні організації. Пластові капелюхи та почесні грамоти отримали міський голова Самбора Михайло Кіт, голова Самбірської районної ради Ігор Максимів, заступник голови Самбірської районної ради Віталій Кімак, голова Самбірської райдержадміністрації Іван Білак, голова Старосамбірської районної ради Володимир Горбовий, депутат Львівської обласної ради Володимир Гнатишин.
Цього ж дня у Сприні склали Пластову присягу пл.прих. Тетяна Кулакова (Новий Розділ), пл.прих. Роман Ліщинський (Рудки), пл.прих. Оксана Яцинич (Самбір), пл.прих. Юлія Сидір (Самбір).
“….А коли проходив усі складні випробування КУЦОХВОСТИЙ, ставав лицарем справжнім. Це в його обличчі ворогу хижому ввижався образ ВОВЧИЙ. Це він рідне усе боронив. Нині ж веде з легенди нас до твердині, яка не впала ніколи. Адже ЛИЦАРІ-ВОВКИ за рідну землю стояли: за правду, за Віру батьківську, за горді і вільні шпилі Карпат…”.
На «Вовчій Школі» кожен учасник отримав змогу краще пізнати природу рідних Карпат на прикладі життя вовчих зграй. Здобуваючи таборові ступені Вовченяти, Гостровуха, Куцохвостого та Вовка кожен учасник «ВШ» вчився бути по – справжньому вірним приятелем. Розмаїття неповторних ватр, інтелектуальних, творчих та спортових змагів дозволили відчути незабутній смак пластового таборування.
Важливою складовою програми “Вовчої Школи” є вишкіл курінного проводу. Всі таборовики належним чином його відбули і здобули знання відносно організації праці юнацького куреня, планування його діяльності, проведення різноманітних заходів.
Табір переводили члени куреня “Сіроманці”. Зокрема, комендантом був Вовк Ю.Леськів, заступником коменданта Вовк А.Чемеринський, бунчужним Куцохвостий І.Спринь, виховниками гуртків Куцохвостий П.Лабінський та Гостровух П.Борис, інструкторами Вовченята М.Винар та Є.Матвіїв. Гостював на таборі Вовк В.Федорак. Щодня ми мали цікаві сіроманські розмови про сучасне і минуле куреня, про його традиції, вивчали сіроманські пісні написані в далеких 50-их роках. Також, нам вдалося відбути маленьку Сіроманську раду – з огляду на присутність на таборі 8 – ми членів нашого куреня. Розпочали ми її на одній з таборових галявин приготуванням надзвичайно смачного шашлика, а завершили на подвір’ї фортеці Тустань. Саме тут, при місячному сяйві, на 40 –ка метровій висоті прозвучав “Гимн Сіроманців”. Тиша навкруги, місяць, вогонь ламп творили таємну атмосферу. Збірка в сіроманському колі повернула всіх до славної історії лицарства. На терені фортеці Тустань ми провели процедури підняття ступенів та прийняття в члени куреня. Гостровуха Павла Лабінського було підвищено до ступеня Куцохвостого, а нашим новим Вовченям став Євген Матвіїв. Всі щиро вітали і тішилися успіхами наших побратимів.
Проведенню “Вовчої Школи” в цьому році допомогли Львівська облдержадміністрація (в особі начальника управління молоді і спорту А.Рожнятовського), керівництво Національного природнього парку “Сколівські Бескиди” (директор В.Бандурич), голова Сколівської райдержадміністрації І.Свистун, Голова Сколівської районної ради М.Романишин, директор Національного заповідника “Тустань” В.Рожко та ін. Гостями табору стали член КПР України пл.сен. В.Федорак, СМ; голова КТК ст.пл. М.Бігус, ОЗО; представник ОТК Львівської округи Х.Федотова; депутат Львівської обласної ради Володимир Гнатишин.
Фото П. Бориса