Історія молодого бандуриста або українець на чужій землі

Пропонуємо Вашій увазі чудову статтю про молодого Сіроманця Юліана Гайду.

Великий Кобзар писав, як українець на чужій землі. І я, як українець на чужій землі, особливо відчуваю значення його текстів і слів…

Юліян Гайда – 20-ти річний студент Університету ДеПол в Чикаго. В третьому поколінні народжений в Америці, зростав у родині священика. А зараз є одним із наймолодших учасників Української Капели Бандуристів імені Тараса Шевченка. З юних років Юліяна цікавила релігійна музика і церковна архітектура. Він провів дитинство,  допомагаючи батькові, який був парохом церкви Св. Йосифа в Чикаго. І саме з поради батька о. Павла Гайди Юліян захопився бандурою.

Народжений в Америці отець Павло Гайда був одним із перших священиків УГКЦ, висвячених у 1992 році після виходу церкви з підпілля. О. Павло отримав свій священичий чин у Львові в Соборі Св. Юра – там, де у 1927 році Митрополитом Андреєм Шептицьким був висвячений його дід, священик Ярослав Княгиницький. Як представник української інлелігенції Ярослав Княгиницький перетерпів політичні переслідування, радянські і німецькі табори. Але згодом йому вдалося емігрувати до США.

Батько Юліяна о. Павло Гайда після свого висвячення деякий час служив у церкві на Львівщині, згодом – в українській парафії Св. Йосафата у місті Манстер (США), а невдовзі став парохом української церкви Св. Йосифа (Обручника) в Чикаго. За час служіння у цій церкві отець Павло зробив багато значимих і позитивних змін, саме він вперше назвав парафію Св.Йосифа “привітною парафією”, яка відкрила свої двері всім новоприбулим українцям.

Проте, 4 вересня 2007 року на 42 році життя отець Павло загинув в автомобільній аварії. Близько п’яти тисяч людей прийшли тоді до церкви Св. Йосифа в Чикаго, щоб попрощатися з ним. А його дружина Христина залишилася з чотирма дітьми: молодшими близнюками Дмитром і Іллею і зі старшими синами – Захарієм та Юліяном.

Юліян – найстарший син у родині, вихований у релігійному і патріотичному дусі. Як пластун і затятий мадрівник неодноразово подорожував Україною і Європою. Народжений у США Юліян Гайда вперше побачив Україну, коли йому виповнилось 17 років. І ось, що він згадує про свій перший юнацький погляд на Україну:

“Коли наш літак заходив на посадку, я крізь хмари побачив українську землю. Тоді зі сльозами на очах думав, що це саме та земля, про яку я все своє життя мріяв, читав, писав, співав і тепер я вперше її побачу”.

Своє захоплення бандурою Юліян розпочав втілювати в таборі “Кобзарська Січ”, який щороку в серпні організовується під егідою Капели Бандуристів неподалік міста Емлентон (штат Пенсильванія), щоб заохочувати українською музикою і бандурою молоде покоління українців.

“Чому я вирішив стати бандуристом? Бо я з тим виростав, мої родичі мали записи з українською музикою, і то було частиною нашого українського музичного репертуару вдома. І, також, мій тато грав на бандурі і ходив на той самий кобзарський табір. Мої батьки купили мені бандуру, коли мені було 8, чи 9 років, тоді ж я познайомився з деякими учасникамии Капели і дізнався про її історію,” – розповідає Юліян.

У 2010 році молодий юнак стає одним із наймолодших учасників Української Капели Бандуристів ім. Тараса Шевченка.

“Зі мною,  як одним із наймолодших бандуристів в Капелі, всі дуже привітні. Загалом учасники Капелі знаходяться по цілому світі, проте активні учасники живуть по цілій Північній Америці. На репетиції приїжджають з Каліфорнії, з Західної Канади, з Нью-Йорку, з Філадельфії, з Чикаго та інших міст. Головно, маємо репетиції в Клівленді або в Детройті, де наша Капеля базується від 1949 року”, – розповів Юліян.

На думку молодого бандуриста, українська хорова музика, яка є невід’ємною частиною української культури, має дуже особливий звук. Американці, чи то Канадійці завжди дивуються бандуристам, а коли на сцені одразу 10 бандур – то це дивує і заворожує публіку. “Варто згадати, – наголосив Юліян, – що бандура як музичний інструмент належить лише українцям, це наш національний інструмент. Окрім того, це, можливо, єдиний інстумент в світі, над яким знущалися і радянський уряд, і російський царський уряд. Кобзарі і бадуристи тоді терпіли репресії. Кобзарство було механізмом, який поширював українську історію і культуру,”- зауважив молодий бандурист Юліян.